Сьогоднi
5 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 65
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Герой Першого Зимового походу на Уманщині: повстанський отаман Гулий-Гуленко

admin

21-10-2021

38

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

Доля цього знаменитого отамана найдовше з-поміж інших ватажків українських повстанців залишалася невідомою. Зберігся запис у метричній книзі Новоархангельської церкви, який свідчить, що майбутнього отамана хрестили 2 жовтня 1886 р. іменем Андрій за прізвищем Гуленко

Протягом 1911—1914 років проходив службу в лавах 11-го саперного батальйону російської армії. У його складі брав участь у Першій світовій війні. Був тричі поранений, визнаний непридатним до служби на фронті.  Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. На повстанський шлях А. Гулого підштовхнула кадрова політика військового міністра Української Держави Михайла Рогози. Влітку 1918 р. з лав військових сил Гетьманату звільняли старшин, які не мали належної освіти. Серед них опинився і Гулий (Гулій), який у 1917 р. був активним прихильником українізації армії та боротьби з більшовиками. Однак Гулий та йому подібні ватажки, майбутні отамани Директорії, швидко знайшли собі місце в лавах учасників протигетьманського повстання.

У 1919 р. Гулий-Гуленко командував Катеринославським Кошем, очолював Південно-Східну групу армії УНР, штаб якої знаходився в Єлисаветграді. В листопаді 1919-го Симон Петлюра призначив його керівником повстанських загонів Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Звенигородщини, Черкащини та Чигиринщини. Гулий-Гуленко виявився успішним організатором повстанства у запіллі Денікіна. Він наголошував, що «організація повстань проходила легко та вдало, то був розквіт повстанства. У своєму районі я був у буквальному сенсі господарем становища».

В січні-лютому 1920 р., коли повстанці А. Гулого-Гуленка зустрілися з армією УНР Першого Зимового походу, його вишколені підлеглі увійшли до складу Запорізької дивізії Дієвої армії УНР, а самого Гуленка було призначено командиром. Дивізія під його керівництвом відзначилася під час взяття штурмом 16 квітня 1920 року міста Вознесенськ (бій за Вознесенськ), де знаходилися величезні армійські склади зі зброєю та спорядженням. Від Симона Петлюри Гулий-Гуленко отримав звання генерал-хорунжого армії УНР. 
У ході польсько-радянської війни (травень-листопад 1920 року) Гулий-Гуленко продовжував командувати 1 Запорізькою дивізією. У листопаді, після Ризького договору Польщі з більшовицькою Росією, українська армія змушена була перейти через р. Збруч на польську територію. Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, 10 листопада здав дивізію генералу Гаврилу Базильському. За іншою версією, його направлено в червоне запілля наказом Головного отамана Симона Петлюри через те, що командна верхівка Першого зимового походу у складі генералів Михайла Омеляновича-Павленка, Юрія Тютюнника, Олександра Загродського, Андрія Гулого-Гуленка, полковника Андрія Долуда склала військову опозицію уряду з наміром встановити воєнну диктатуру.

10-11 листопада 1920 року на чолі 365 повстанців з 50 кулеметами прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. 
На початку грудня 1920 року Гулий-Гуленко з’єднується з козаками отаманів Семена Гризла, Дмитра Цвітковського та Петра Дерещука й оперує у районі Умані, Тального, рідного Новоархангельська. Напередодні Нового року у бою біля Христинівки Гулого-Гуленка було важко поранено. Він був змушений передати командування загоном сотнику Несторенку. За допомогою козака Олександра Новохацького в середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до Румунії та був інтернований. У червні 1922 р. отаман нелегально перейшов кордон з УСРР для продовження підпільної боротьби, але вже в липні цього року був заарештований в Одесі. Протягом 1922 р., навіть після його арешту, чекісти активно використовували постать Гулого-Гуленка для проведення операції «Заповіт» проти холодноярських отаманів. Вони поширювали серед залишенців інформацію про присутність «ген. Гулого, і нач. штабу Тютюнника полк. Ступніцького» на начебто планованому з’їзді ватажків повстанського руху. Наживка спрацювала. 29 вересня 1922 р. отамани потрапили в пастку, прибувши на фіктивну раду в Звенигородку. 

* * *

 На суді Гулий-Гуленко визнав свою провину і надзвичайна сесія Харківського губернського суду винесла йому вирок: 10 років ув’язнення з суворою ізоляцією та конфіскацією всього майна. Порівняно м’який вирок суд пояснив «поразкою всіх ворогів радянської влади та непорушністю її позицій в Україні». А. Гулий-Гуленко визнав факт боротьби проти більшовиків, бо хотів цим принести користь українському народу. Водночас отаман зазначив, що НЕП позбавив УНР підтримки народу, тому подальша повстанська боротьба була б шкідливою для українців. Ю. Тютюнник невдовзі після арешту почав поширювати в повстанському середовищі інформацію про зраду Гулого-Гуленка. Серед повстанців-емігрантів кружляла інформація, що в 1927 р. більшовики амністували генерал-хорунжого, а після амністії Гулий-Гуленко мав наміри виїхати на Донбас працювати агрономом, бо мав відповідну освіту. Але потім він опинився в Польщі. 

* * *

Тривалий час точна інформація про долю Гулого-Гуленка була відсутня. Лише нещодавно дослідником Яном Рачинським було оприлюднено знахідку за архівів ФСБ Росії, яка дозволила встановити обставини та точну дату смерті Андрія Гулого-Гуленка. 30 квітня 1929 р. Колегія ОДПУ засудила його до розстрілу за ст. 58-6 (особливо небезпечний шпіонаж). Вирок було виконано 10 травня 1929 р. Тіло отамана поховали в Москві на Ваганьковському цвинтарі. На жаль, деталі справи залишаються і досі невідомими.

(Джерело: dsnews.ua)

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.