Сьогоднi
5 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 44
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Куди ведуть Уманські катакомби

admin

12-01-2022

27

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

В Умані про печери голосно заговорили в минулому столітті. У той час у підземеллях побувало чимало всякого люду. Там ховалися від покарання ті, хто не дуже дружив із радянською владою і під час нацистської навали. У багатьох уманських родинах і нині можуть похвалитися реліквією з катакомб. Кажуть, знаходили там зброю, старовинний посуд, золоті прикраси, ікони тощо.

Шломо Шварцман у книжці «Стара Умань» висловлює припущення, що до створення катакомб причетні місцеві євреї. У їхньому кварталі було багато маленьких майстерень і крамниць. Інтенсивність заселення змушувала вишукувати додаткові можливості для допоміжних приміщень. Так почалося використання підземного простору, яке поступово охопило значну територію плато, що підноситься над заплавою річки Уманки.

Наприкінці 1890-х місцева газета писала: «Недавно в Умані біля готелю «Європейський» обвалився ґрунт. Після розчистки побачили чотири гілки підземних ходів — до колишнього палацу Потоцьких, до концертної зали, яку торік переробили у православну церкву, до старого кладовища, де 1825 року зведено костел, до сусіднього одноповерхового будинку. За словами одного з працівників готелю, який блукав у підземеллі 40 хвилин, стіни і дах ходу рівні, ніби зацементовані. В одному місці чоловік побачив двері. А років зо два тому будівельники випадково відкрили підземний хід, по якому ходили кілька верств у бік Грекового лісу, а от у будівлі окружного суду (нині тут державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань»), де раніше була базиліанська колегія, є тунель, що веде в бік Царициного саду (нині дендропарк «Софіївка»)».

Таємничі підземелля Умані...

Спелеоархеологічне дослід­ження печер і підземель Умані було здійснене 1988 року по завданню Черкаської обласної організації Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури. Згідно отриманих даних, місто Умань має велику та розгалужену систему невивчених підземель, які, за сучасними знаннями, налічують понад 40 пунктів дійсного та вірогідного розташування підземних об’єктів. Багато з них втрачено при сучасному будівництві, але деякі збереглися і мають для науки велику цінність.

Підземелля зосереджені, в основному, на території старого міста — в центрі і кварталах, що примикають до дендропарку «Софіївка». Найбільш перспективні для дослідження є підземні ходи в районі ринку. Тут виявлено підземну споруду довжиною 20 м, шириною 1,3-1,5 м, висотою 1,5-1,7 м, яка має вигляд коридору з цегляною кладкою і овальним зводом, який до верхівки сходиться під кутом. Хід має 8 відгалужень і, на думку дослідників, мав господарське призначення, але під час осади міста міг використовуватися як прихований вихід із фортеці.

Підземні комунікації, які охоплюють сучасне місто з майже стотисячним населенням, почали будуватися задовго до XVII ст. Процес тривав 2-3 століття.
Відомо, що підземні ходи беруть початок від колишнього уманського городища-фортеці... Вони будувалися з тією метою, щоб мати сховище на випадок осади міста ворогом. Від набігів кримських татар і турецьких султанів жителі на дов­гий час йшли під землю з усім скарбом, худобою й возами. Цими ходами у XVII столітті до козацької фортеці доправляли провіант і воду. Виходи були, зазвичай, у лісах, біля річки, у ярах, за містом.

Ходи розгалужувалися радіально й мали кільцеве з’єднання. Центром підземної павутини вважають колишній уніатський Василіанський монастир, найдавнішу зі збережених споруд міста. Побудували монастир у 1764-1766 рр. Тоді це був один із центрів освіти Київської області, мав школу з 400 учнями і виховував католиків та вірнопідданих польської шляхти.

У 1768 році підземними ходами до міста потрапили гайдамаки і влаштували тут найкривавішу розправу: польські шляхтичі, греко-католицькі священики та євреї-орендарі були вирізані або втоплені у криницях, а їхнє майно опинилося в руках ватажків повстання. Саме тому ще й зараз печери називають «гонтівськими». А у 1674 році цими ходами до фортеці потрапили турки, так само захопивши місто буквально з-під землі.

Ці історичні факти підтверджують цінні знахідки. 13 березня 1955 року на розі вулиць Шолом Алейхема й Челюскінців машиніст екскаватора вивернув із землі людські кістки й відкрив вхід до підземелля. Виявилося, що будівельники знайшли колишню так звану «Раківську браму» — один із в’їздів до Уманської фортеці, зруйнованої турками 1674 року.

Хаотичне нагромадження людських кісток, що не були поховані, в переміжку з черепками битого посуду й попелом згарищ говорило про те, що це останки загиблих від рук турків предків нинішніх уманчан. А лежали вони біля підземних ходів, очевидно, тому, що це були останні захисники, які прикривали жінок і дітей, що втікали підземеллям.

Саме такій меті — втеча від нападників і слугували, перш за все, підземні споруди міста. Підземні ходи біля Раківської брами були частково обкладені цеглою, зі стовпами-підпорами стелі. До цього часу зберігся акварельний малюнок польського офіцера Мінца, на якому він в 1871 році зобразив тоді ще цілу браму й частину фортечного муру, а от про підземний хід біля брами тоді ще не знали...

До речі, рівно через місяць після цієї знахідки, будівельники, що знайшли браму, зводили житло біля колишньої єврейської синагоги. Бульдозер вирівнював землю під будинок і знову його ківш вивернув на поверхню людські останки, черепки глиняного посуду й обвуглені рештки древніх забудов. На будівельників знову дихнув страшний 1674-й... Тоді, в далекому XVII сторіччі, турки якраз і увійшли в місто через підземелля. Комунікації, що повинні були рятувати уманчан, знищили їх.

Під час будівництва заводу «Мегомметр», при копанні котловану, відкрилися величезні ходи для їзди верхи, що мали два рівні один над одним. 

Василіанський монастир завжди славився своїми підземними ходами. В 30-х рр. XIX століття окружний Соціально-історичний музей, нинішній краєзнавчий, уперше почав детально досліджувати монастир. Під будівлею знайшли цілий підземний поверх із коридорною системою й багатьма кімнатами. Стіни, викладені з дикого каменю, мають товщину 1,5 м.

Підземелля по периметру проходить під стінами монастиря. І вже звідти й почалося риття «підземного міста». Численні обвали у старій частині міста — «Раківці», на місці ратуші, нинішнього ринку й церкви, являли світу величезні тунелі з арками, кам’яними стінами, іноді (як повідомлялося в київській пресі кінця 20-х рр. XX ст.) навіть вибіленими.

Один із знайдених ходів був обкладений цеглою виробниц­тва XVIII ст. і вів з монастиря до крутого схилу річки Уманки. Хід був висотою з людський зріст, шириною ─ майже півтора метри. Пізніше знайдено ще три підземні ходи, що починалися від стін монастиря.

Досвідчений дослідник ходів Володимир Деордієв розповідає: «Ті люди, які будували ходи, були майстрами «екстра-класу», зараз таких немає. Архітектура перекрить дивна, та і якість відповідна, адже не одну сотню років простояли. А нагорі «тупцює» майже стотисячне місто, і будинки будують. Ретельно продумана система вентиляції. Горизонтальні штреки виходили в справжні й «липові» колодязі. Зроблені вони були під кутом, із розрахунком, що чорнозем поглинатиме вуглекислий газ».

Ходи є під усім містом. Постійно в різних його частинах через підземні ходи просідає ґрунт, оголюються чергові входи в підземелля. В 70-х рр. XX ст. краєзнавець Нарцис Кочережко довів, що й у районі вулиці Фонтанної є великий хід. Дослідник спускався в тунель на вулиці Рафаїла Чорного і з ранку до обіду йшов по ньому, поки не вийшов далеко за місто до

Піківецького лісу. «Підземний хід на вулиці Горького вивів нас до справжнього дива ─ палацу під землею, ─ згадує він у своїй книзі. ─ Ширина ходу 2 метра, висота ─ стільки ж. На стінах латиною каліграфічним почерком написані якісь імена, деякі виділені. Цегельні стіни немов шліфовані». До речі, відому Софію Потоцьку, на честь якої й був побудований славетний дендропарк, поховали в 1822 році спочатку в уманському храмі, що стояв на місці нинішніх воріт ринку. Незабаром, після землетрусу, церква дала тріщину. Тіло Потоцької перевезли в місто Тальне, а храм знесли. Причиною тріщини був знайдений згодом великий міцний хід. На його перекриття, здебільшого, й опиралася стара церква. У дворі будинку по вулиці Садовій, який належав кавказькому торговцеві фруктами й винами було відразу три входи. Багато тунелів є під центральною площею міста.

Ходять також легенди, що у печерах можна знайти скарби І. Ґонти, М. Залізняка та графа Потоцького. Тут, мало не в кожній родині, яка є місцевою упродовж хоча б двох-трьох поколінь, є хтось, хто «щось знаходив». Або, принаймні, знає того, хто знаходив. А знаходили зброю, ікони, старовинний посуд, золоті й срібні монети тощо. Між дослідниками-аматорами побутують чутки, що гайдамаки залишили в підземеллях безліч пасток: псевдоходи зі стелею, що обвалюється за спиною, вилітаючі звідкілясь гострі борони, ями-пастки з колами. Проте ці пастки не стали на заваді шукачам скарбів та пригод.

Прозаїчна теорія 

Краєзнавець та автор книг про історію вулиць Умані Владислав Давидюк дослідив старовинні документи та дійшов висновку, що більшість уманських підземель є звичайними господарськими льохами. 

«Нині ми маємо досить примітивні знання щодо обсягів та призначення підземель, історичного контексту їх формування та сучасного стану. Міфи щодо віку, довжини та характеру ходів сьогодні переважають над суто науковими поглядами на ці пам’ятки», — зазначив Владислав Давидюк.

Досі ні історики, ні будівельники, ні архітектори не можуть точно встановити, в який історичний період під Уманню з’явилися підземні споруди, хто їх будував і навіщо. Більшість обвалів припадає на місця господарчих льохів. Але є обвали, структурність та розташування яких дозволяють припустити, що між ними могло бути сполучення ─ підземний хід.

Варто зазначити, що підземні ходи цілком могли існувати в Уманській фортеці XVII-XVIIІ століття, проте саме льохи складають значну частину від загальної кількості підземель і є невіддільною частиною середньовічного міського ансамблю.

Як правило, у льоху не лише зберігали запаси їжі, а й складали продукцію ремісничого виробництва та промисловості. Водночас, його використовували як сховок у критичних ситуаціях.

Тодішні льохи відрізнялися від сучасних великою площею приміщень, значно більшою глибиною та довжиною, а також розгалуженістю ходів.

Тож краєзнавці попереджають, що далеко не кожен провал у старій частині міста є підземним ходом. Справжні підземелля в Умані цілком можуть існувати, проте наразі ніхто з науковців їх пошуками не займається.

Джерело: Умань.інфо, ПроЧерк 

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.