Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 70
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Українська Голгофа — Уманський розстріл 1941

admin

27-07-2021

22

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

Готуючись до світової вій­ни, радянські лідери достеменно вивчали і розумілися на проблематиці української державності, яка стояла на порядку денному в Європі, тому діяла жорстоко, цинічно і впевнено з прицілом на історичну перспективу, намагаючись винищити національно свідомих громадян західноукраїнських містечок і сіл як потенційних борців за волю України, до речі, такими ж методами, як у підрадянській Україні. 

У хаосі перших днів вій­ни людей хапали без санкції на арешти й розстрілювали без суду і слідства. 

 

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина розпочала війну з СРСР. Поспішно відступаючи, НКВС у тюрмах Львова, Луцька, Чорткова, Тернополя та інших міст залишив тисячі трупів. …Хроніку масових убивств допомагають нині відтворити документи каральних органів СРСР.

…Рішення про масовий розстріл ув’язнених прийняв нарком Державної безпеки УРСР Мешик за відповідними списками на підставі директиви наркома Державної безпеки СРСР Меркулова за № 2445-М від 23 червня 1941 року: «...Розгляньте справи на всіх, що є у Вас, арештованих органами НКДБ і складіть списки на тих, котрих Ви вважаєте доцільним розстріляти...».

З цих же документів довіду­ємося, що начальник тюремного управління НКВС УРСР капітан Державної безпеки Філіпов надіслав командиру 13-ї дивізії конвойних військ НКВС СРСР у Галичині полковнику Зав’ялову депешу, в якій говорилося, що на основі розпорядження народного комісара внутрішніх справ УРСР старшого майора Державної безпеки Сергієнка із тюрем західних областей необхідно евакуювати арештованих у тилові області. 

 

…Про деталі тих трагічних днів йдеться в «Доповідній записці про евакуацію тюрем Тернопільської області»: «Евакуацію в’язнів із тюрем Тернополя і Чорткова почали 29 червня. В’язнів із Чортківської тюрми всіх етапували, тобто 540 в’язнів вагонами і 600 чол. пішим порядком... Решту 954 політв’язні з чортківської тюрми погнали у напрямку Скали-Подільської, до Збруча, на Кам’янець, Жмеринку, Умань». 

Багато людей ішли босими. Під кінним та пішим конвоєм до колони по дорозі нікого не підпускали Попереду йшла кінна розвідка. На гостинці в с. Лосяч місцеві патріоти звели барикади щоб зупинити колону, але енкаведисти з кулеметів рознесли їх вщент. 

… Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 року. Дійшли далеко не всі в’язні. Багато загинуло в дорозі. Після виснажливого переходу люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт. 

 

 

Енкаведисти вирішили всіх розстріляти. 20-21 липня червоні звершили свою чорну справу. Невеликими групами людей заганяли у підвал (нині — приміщення відділку поліції по вул. Європейська, 27) і під гудіння автомашин розстрілювали їх. 31 липня 1941 року заступник начальника тюремного управління НКВС СРСР політрук Демйохін надіслав доповідну начальнику тюремного управління НКВС СРСР капітану Держбезпеки тов. Нікольському, у якій повідомляв: «...20.07. ц.р. (1941 р.) в м. Умань по розпорядженню

Військового Прокурора фронту і заступника народного комісара Держбезпеки т. Ткаченка – розстріляно і закопано 767 в’язнів, засуджених і підслідних за контрреволюційними статтями. В’язні, що слідували етапом, засуд­жені по побутових статтях у кількості 64 чоловік, звільнені, з яких 32 в’язні (поляки) тимчасово залишені в тюрмі м. Умані. Розстріл указаного контингенту був викликаний обстановкою, що склалася на фронті, оскільки противник, який прорвався, розташовувався в 20-30 км від м. Умані. Весь наглядовий склад тюрми м. Чорткова прибув у м. Харків. Цінності в’язнів привезені в м. Харків і здані у фінвідділ НКВС УРСР».

Згідно зі списками, знай­деними в архіві СБУ, серед жертв переважала молодь від 17 до 30 років. Серед наймолодших були Тарас Ковпак, Ганнуся Сасан та інші учні середньої школи у Борщеві, а найстаршим у колоні, хоч невідомо, чи він дійшов до Умані, — Михайло Береза з Бучача, 1871 р.н. Були серед ув’язнених селяни-хлібороби, активісти просвітнього і кооперативного життя, школярі, студенти, гімназисти, директори шкіл (Степан Маркевич, Степан Грицик), студент богословської семінарії в Римі Іван Семирозум, голови спортивних товариств «Луг», молоді члени ОУН…

 

… Нижче подаємо матеріали, надруковані в західній пресі, про цей страхітливий злочин в Умані, опубліковані у часописах «Християнський голос»(1950) і передруковані в історично-меморіальному збірнику Чортківської округи. – Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1974.:

«Коло 20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму; коли ж призначений бургомістром начальник тюрми пішов оглядати тюремний будинок, то виявилось, що у дворі дому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України... При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не найшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Урядовці, що працювали при тюрмі, всі виїхали з большевиками й не було від кого щось довідатись, але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря, чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходу большевиків з Умані, одначе він не дав ніяких пояснень. На другий день він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, який належить тюрмі, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою і він зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох. Негайно зірвали долівку, але ввійти у льох було неможливо, вхід засипаний вугіллям і різними уламками дерева. Коли ж очистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю, де на зиму складали городину, є замурований і зацементований: його ж одразу розбили і з тунелю вдарило таке повітря, що робітник знепритомнів. Розгледіти, що було в тунелю, не було ніякої змоги. Негайно повідомили місцеву владу; приїхали німці з протигазовими масками: але з тунелю несло таким важким повітрям, ще ледве в масках вдавалось побачити складені там людські трупи. Майже два тижні чекали, щоб освіжилось повітря і можна було виносити з тунелю трупи й перенести їх на цвинтар... З льоху винесли 863 трупи. На всіх виднілися сліди катування; у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча; багато трупів мали стріли в потилицю... Тлінні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали в шести братських могилах».

P.S.  Особи більшості закатованих людей вдалося ідентифікувати. Над іншими документами ще триває робота. В Умані за часів Незалежності вдалося з ініціативи міської громади  спільно з керівниц­твом міст Умані і Чорткова облаштувати меморіал на місці перепоховання закатованих українців на міщанському цвинтарі. На граніті вибито імена страчених людей, до яких щороку приїздять нащадки-галичани і приходять уманчани, щоб спільно вшанувати полеглих.

(Фото з сайту Чортківської міської ради)

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.