Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 71
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Уманське гетто і Уманська яма

admin

21-07-2021

25

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

До вашої уваги уривки з дослідження Тетяни Портнової для проекту «Reherit ─спільна відповідальність за спільну спадщину».

...На території Рейхскомісаріату «Україна» масові вбивства євреїв проводилися від самого початку окупації. За німецькими військами до міст та сіл входили айнзацгрупи — спеціально створені оперативні частини для ліквідації обраних категорій населення на окупованих територіях. 

Одразу після вступу німецьких військ до міста 1 серпня 1941 року євреї були змушені пройти реєстрацію — задля легшої ідентифікації їх зобов’язали носити на руці білі пов’язки з шестикутними зірками. Айнзацкоманда 5 звітувала, що впродовж 22-23 вересня 1941 року стратила в Умані 1 412 осіб.

Уманське гетто

Тим євреям, хто не став жертвами вбивств, окупаційна влада наказала переселятися до гетто. Для нього було обрано частину старого єврейського кварталу міста (Раківки), що сформувався довкола міського базару. 

Центром гетто стала вулиця Східна, охоплювало воно також вулиці Некрасова, Демуцького, Челюскінців, Шолом-Алейхема. 

В’язні уманського гетто. 1941 рік.

В’язням гетто було заборонено залишати територію без дозволу влади – карою за непослух був розстріл. 

Тут бракувало їжі, люди були позбавлені медичної допомоги. В’язнів гетто сприймали як безкоштовну робочу силу, щоденно змушували працювати на фізично важких чи принизливих роботах (наприклад, дівчат змушували прибирати вбиральні руками). Кожної миті людина почувалася тут вразливою і незахищеною. 

У більшості спогадів людей, що пережили Голокост в Умані, фігурують історії про нічні рейди до гетто німецьких вояків та місцевої допоміжної поліції. Як свідчила
Раїса Дудник: «Кожної ночі п’яні бандити вдиралися до наших будиночків. Ґвалтували дівчат. Били літніх жінок, забирали останнє». 

Для кращого контролю над мешканцями в гетто було створено орган управління – юденрат. Відомі прізвища двох євреїв, які його очолювали, – Самборський і
Табачник. 

Більшість в’язнів гетто прожили тут лише кілька тижнів. 8 жовтня 1941 року було проведено другу масштабну акцію проти євреїв Умані. Людей з гетто примусово зібрали на площі Старого базару, звідти відвели до в’язниці, де змусили здати цінні речі і документи та зняти верхній одяг. Маленьких дітей, літніх та важкохворих людей відвезли на вантажівках, а решту конвоювали пішки, колонами по 500-600 осіб, до урочища «Сухий Яр» за 2 км. на північний захід від Умані. Тих, хто не міг іти або намагався втекти, вбивали по дорозі.

За даними дослідника історії Голокосту в Україні Олександра Круглова, у Сухому Яру були вбиті близько 6000 осіб, з них 600 євреїв з числа радянських військовополонених.

На території гетто дозволили залишитися лише людям, яких визнали кваліфікованими спеціалістами, чия праця могла бути корисною владі. 

Уманськe гетто

Владою категорично заборонялися будь-які контакти між євреями та українцями, євреї не мали права продавати містянам своє майно та займатися ремеслами, на під’їздах до гетто передбачалося поставити щити із написами: «Увага! Гетто! Вхід українцям заборонений під загрозою штрафу», причому кошти на встановлення щитів мусили надати євреї.
22 квітня 1942 року гетто в Умані остаточно ліквідовано. На той час у ньому перебувало близько 1500 осіб. Зібраних людей поділили на дві групи. Тих, кого визнали працездатними, вивезли до трудового табору у с. Кузьмина Гребля, що за 14 км від Умані. Решту розстріляли у лісі поблизу міста.

З 9 тисяч євреїв, що залишилися в Умані у 1941 році, до кінця війни дожили одиниці. Внаслідок Голокосту місто фактично втратило свою єврейську спільноту. Разом із людьми пішла в небуття і пам’ять про довоєнний світ єврейської Умані.

Трагічна особливість територій УРСР та БРСР полягала в тому, що євреїв вбивали там, де вони проживали, буквально на очах у сусідів, які мусили реагувати. І реакція була дуже різною: окрім байдужості, вона коливалася від добровільної співучасті у насильстві до готовності рятувати із ризиком для власного життя. Більшість спогадів про Голокост в Умані говорить про активну участь містян у грабунках квартир зігнаних до гетто євреїв і про осіб, що виказували німцям тих, хто намагався ховатися. І поруч є історії порятунку євреїв, неможливого без підтримки сусідів — 14 уманців вшановані званням «Праведник народів світу».

(Джерело: «Reherit — спільна відповідальність  за спільну спадщину»)

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.