Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 68
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Поклик крові

admin

22-07-2021

29

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

Свого діда по лінії батька я бачила один раз в житті. Мені було років п’ять, коли він приїхав до нас в гості. У подарунок нам з сестрою привіз дід милі шовкові сукні. Батьки нас сфотографували в цих сукнях. Єдина фотографія, яка зберігається в нашому сімейному альбомі в пам’ять про діда.

Мій дід, Костильов Володимир Васильович, народився 7 травня 1911р. в Велико-Бурлуцькому районі Харківської області в родині агронома. Мені відомо, що закінчив дід

Харківський інститут фізичної культури. Викладав художню гімнастику в театрі опери та балету’, а також слухачам військово-господарської академії в м.Харкові. Одружений був на Севастьяновій Людмилі Олексіївні, 04.01.1919 р.н. Від цього шлюбу у вересні 1938 р народилася дочка Ольга. Мені відомо, що Костильов Володимир Васильович призваний до лав РККА в жовтні 1939 року. Разом з ним на службу вирушила моя бабуся.

З березня 1940 року дід працював в штабі 192 ГСД начальником фізпідготовки Самбірського гарнізону в будинку офіцерів. У квітні 1941р. його переводять в штаб 13 корпусу на посаду ад’ютанта командира корпусу. Незважаючи на те, що міжнародна обстановка у світі загострювалася з кожним днем, мої прабатьки жили звичайним людським життям і не вірили, що почнеться війна. Дід служив, бабуся вела побут і ростила дочку. Сім’я чекала поповнення. У Самборі, 12 січня 1941р. з’явився на світ мій батько, Костильов Олег Володимирович. У родині радість-народився син! Тоді ще дід з бабою не могли навіть припустити, що 29 червня 1941р Самбір буде окупований німецькими військами і тільки 7 серпня 1944 року місто буде звільнено частинами Червоної армії. Рік, що настав стане початком самої кровопролитної війни, яка триватиме цілих чотири роки. І на самому початку цієї страшної війни, у вересні 1941 року, моя бабуся Людмила Олексіївна дізнається про те, що лейтенант Костильов Володимир Васильович пропав безвісти і більше ніяких звісток до листопада 1945р. Всю війну рідні вважали Костильова Володимира Васильовича зник­лим безвісти.

Служив дід в 12 армії, 676 гірськострілкового полку 192 кадрової гірськострілецької дивізії РККА, південно-західний фронт, 13 стрілецький корпус, військова частина - 53 сд.

22-е червня 1941р. зустрів на радянсько-угорському кордоні. З автобіографії діда відомо, що чотири рази виходив з оточення: в районі Гусятина, Він­ниці, Підвисоке та Умані.

Пройде всього 45 днів війни і 7 серпня 1941 р дід під Уманню буде полонений. З цього дня почалося пекло його земного життя. Всю війну він проведе в німецьких таборах. Його табірний номер - 664. Ось так несподівано швидко і жорстко війна зробила діда військовополоненим, а всього кілька місяців тому він радів народженню свого сина.

Згідно відповіді фонду меморіалів Нижньої Саксонії (Німеччина) та картки військовополоненого — «ПерсоналкартеІ» — Костильова Володимира з пересильного пункту перевезли в Шталаг 360 в м Рівне, а звідти в Шталаг 367 до Польщі в м Ченстохау. Там він був зареєстрований 24 вересня 1941 року. У лютому 1943 року діда перевезли до Німеччини (Stalag XI В Fallingbostel) і відразу перевели на роботу. 14 квітня 1943 року Володимир Костильов був відправлений на роботи в частину 121 Groß Giesen (район Хільдесхайм). Точно невідомо, де повинні були працювати полонені офіцери — можливо, на калійній шахті «Зігфрід». 11 вересня 1943 року діда перевели на роботу в бригаду 135 в Нортхейм. Тут теж невідомо, де саме повинні були працювати радянські офіцери — можливо, на цукровому заводі або на машинобудівному заводі Антона Піллера.

У листопаді 1944 року Володимир Костильов за дезорганізацію роботи був переданий до Державної секретної поліції (гестапо). Потім він був заарештований на тиждень в Stalag XI В Fallingbostel (Stalag XI В Barrack 59) і відправлений до концтабору Носнгамме 30 листопада 1944 року. З травня 1945 Костильов Володимир був звільнений союзниками.

Мій дід залишився живий. Він пережив катування, приниження, холод і голод. Що допомогло йому вижити, де він брав сили? Можу припустити, що основним джерелом була сім’я.

Дід любив мою бабусю, вона була дуже красива, любив своїх дітей. Він думав про любов як про маяк, що веде від смерті. Надія, що на тому боці війни є людина, до якої можна буде повернутися, с твої діти, які тебе чекають впевнена — це джерело сил. Напевно, тисячі разів подумки він розмовляв зі своєю сім’єю і ніякого зворотного зв’язку, тільки надія, що всі живі і його чекають.

Після перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною колишні військовополонені, звільнені з таборів, проходили перевірку у фільтраційних таборах СРСР. У період з травня 1945 по листопад 1945 Костильов Володимир Васильович проходив спецперевірку при 5-й запасний стрілецькій дивізії Смоленського військового округу.

Після перевірочно-фільтраційного пункту дід був повністю виправданий. Він повернувся до дому, а вже 21 жовтня 1946 р Костильов Володимир був засуджений на п’ять років. За що і де дід відбував міру покарання? Читаючи історію життя тих, хто вижив, після полону, думаю він став «без вини винуватим», яких в СРСР були сот­ні тисяч — це майже всі, у кого в картках військовополоненого було написано «переданий в Гестапо». У діда в картці такий запис був. В автобіографії 24 листопада 1951р він написав: «в місцях відбування покарання працював на виховній роботі при дитячій трудовій виховній колонії МВС, а також був на відповідальній керівній роботі до закінчення мого терміну. Маю подяки за бездоганну роботу і як відмінник у праці був занесений два рази на дошку «Відмінників», за що маю документ». Автобіографія писалася при влаштуванні на роботу.

Як склалося життя діда у подальшому мені не відомо. Де похований дід я, на жаль, не знаю.

Дід пережив фашистські табори, вижив з «переламаним хребтом», мав свою твердість і бадьорість духу, свою мужність! Він витримав, морально не занепав духом, не перейшов на бік німців! Я сподіваюся, хоча б частина його сильного духу передалася нам — його онукам і правнукам.

Спогади  записала М.Галух

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.