Вірші поета про Різдво

* * *

Злагоджений настрій гармонійної куті.

На Різдво, зібрання рідних разом – асорті.

...Чуйна урочистість невимо́влених щедрот

Людної, чи у трісках,  родини -

Приклад, за вечерею короткий епізод,

А дає життя – життю, й світлинам.

 

* * *

Містом, у Різдво,

Як стемніє, й зранку,

Біля хвірток на колодах -

По страві різдвяній. 

…Тим хто – чи не зміг, не встиг

Їжоньку приготувати

У серцевій мерзлоті…

…Спершу – їм смачне курчатко.

І з молитвою, подяками:

Й тіням - свято з ліхтарями.

 

* * *

Під ялинкою в Різдво

У обгортоньках – відро.

А у ньому, кольорами,

За́гадки від татка й мами –

У пакунках…

--Що ж там саме?.

Смарти, джойстик фантастичний?,. –

Нетерплячі брат й сестричка

Знають, що їх розгортати

Можна буде, коли тато

Скаже: «Дякую вам, діти,

Що ви є, як сонце й вітер».

 

* * *

Правилась м’яка різдвяна служба
Й хтось з очей примітних спостеріг:
З люду вирізнялася сутужа
Легка літня постать серед всіх.

Наче, замурована у скелю,
З поглядом проникливим, стійким,
Незворушним, мов чернецька кел’я,
З виразом загостреним, блідим.

Спів злітав до третьої октави
Чистих хорових журних висот,
Стриманий, величний і хупавий
Гармонійних лагідних щедрот.

Загасає свіченька в підсвіччях.
Це - людина в зладі голосам,
Стерпла, з невідомим потойбіччям
В людній церкві з Богом сам на сам.

* * *

Сьогодні, сім,єю, з добром – і за стіл.
Матуся усіх запросила на сьому.
Молитва зійде на веселих, жолобних.
На їжу, до неба, у кров – чистотіл.
...Стрім заколихає  дзвіницями.
Родина – єдина, в словах, інтуіції.
Різдво, думки чемні, сердечна традиція.

І на поважаючій ситій говірці,
Ми разом з оточуючим світлим панством,
Бутон побажань на здоров'я і зміцність
Шлемо́, світовій, нас єднаючій пастві.

 

Січневі вірші поета

* * *

Я тобі намалюю в застиглому січні

пелюстки фортепіанних рапсодій,

снігові естакади в наметі графічнім,

і нічну Фудзіяму в далекій Японії.

…Туберози, аро́ми княгині із Індій,

заховаю в садку під сорочкою,

де ти зможеш Венерою чути Юпітери

і качатися тактами досхочу.

 

* * * 

Свою мелодію засніжену,

аранжирувальник-січень,

на партитури розкладає й веселіші

і часом - романтично-вулканічні.

І по дорозі незнайомі і солідні

тають на мить дітьми, і ковзають по льоді,

Дафлкот і пальта джентельментські однобортні

в  сніг одягаються, розхристані сьогодні…

 

 

* * *

Пушинки обгорнули пави-сосни,
Але струмочку – видну шибку залишили.
І гіллячко, як пити схоче, коси
Нахилить у бурчак в засніжених шапчинках.
…Тут сосни ввічливі вздовж рівчака незмерзлого
Поважно, дружньо розступилися, і дивляться:
Хто ж першим прокрадеться між снігів нанесених
За лунко й радісно цюркочими водицями?
...Струмочку в січні – видну шибку залишили...

 

* * *

Потопило у снігах ковзких - дахи.

В Україні - біломрійна ніжна повінь.

В ній, десь  гли́боко, життя, страхи́ й шляхи -

У м’якому, хоч й скрипучому, полоні.

...Дуб, ялиця, стишні, ззовні мовчазні.

Що ж під ковдрами снігів? – не видко, звідки...

Й на сметанному, здається, полотні

Грають блищиками зірочки́ – в засліпки.

 

* * *

Нарешті, сніг - у січні. Дихається. Тихо.

Насипунці айранні - в крапельках застиглих.

…Коли гостює Фахівниця по снігам:

За двері, з хати, із палацу, зірколіта-

На вулицю, у поле, в гори-хвилі

Мені приємно запропонувати вам….

 

* * *

Ожеледиця,

Йду не по стежці.

Шлях занесений,

Сніго-фортеці.

А до тво́їх юрт -

Через намети.

Побіжу, завмру:

…Слизьке́ лібрето.

Ожеледиця –

Було прикметою?

 

* * *

На дво́рі зранку – віхола

 Молочна, невагома.

І очі мило бігають

По за́крутках знайомих,

…І колами  клубочить

Розсипчатою пудрою.

І віриш остато́чно

У зміни, хоч надумані.

 

* * *

Мокрий дощ, чи сніжний град,

А кабанчик дикий став –

Й прислухається, чи не крадеться вовк.

Він, горішеньки ліщини

Для своєї для родини

Розгрібає в снігу з листям, рох-рох-рох.

…Але, хто на лижах йде

Зранку, ввечері, чи вдень -

Мріє стадо їх побачити, під’їхати…

Та у свинок - чутні вуха:

Як палки́ по снігу стукають -

Свинки зразу ж розчиняються у віхолі.

 

* * *

Зраділий вітерець снігонапудрений

Сам відчиня заку́шкане віконце.

І об стіну, римованими стуками

Забуто награє уявні пере хльости.

…У січні, приальтанкові сніжки́

Здіймаються і залітають у квартирки

Декорами…  Сніжинки-качечки -

Дизайн-флористи антарктидових покликань.

 

* * *

Заморозило сходи і куряву.

От і оченьки в паморозь щуримо:

Зупинилась бабуся, бо ковзає.

Пішаки, театральними позами,

Рукавичками – до арматурин,

За автівки, зненацька, тримаються,

А ті, інколи, пікають цяцьками.

…От би, біля кав'ярні вдалося -

Нас з колесами припаркувати

І смаколиком здобним і млостим

Заїдати ковзкі льодо-скати.

…Красень січень-білявик у го́стях…

 

* * *

Заметілля, смакуємо літо

Крюшонами з ягоди лісу.

Пьяно-форте, з пухнастим бісквітом -

Награє поруч мандоліністка.

…От і слухати б – ще й ще, до ранку.

І долоньок торкатись тремтячих.

І виконувати забаганки.

…Січень, я …тобі вдячний!

 

* * *

Відтермінована зима до січня стукає:

--Пусти, затрималася. Я збирала сніг,

Аби з пагорбів малеча стрімко, грудками,

Санчатками, як в літаках, злітали з ніг.

…Косулі, взимку, сплять на відстані, на гіллі.

А люди у морози туляться, мов родичі

І молоді́ на білотканному весіллі:

Зігріє ди́хання прадавнім в колі вогнищем.

 

* * *

Білий пух росте на гіллі догори.

А у нірках сплять альпійські бабаки.

Щодва тижня прокидаються всі разом.

Й знову вмощуються на сухі матраци.

Їх шукають і лисички і вовки.

Але нишком сплять обачні бабаки.

Січень сніжний гріє краще спільну нірку,

У яку всю осінь зносили коріння.

 

* * *

Аби у січні достатніло сонця -

Я викладаю сніги мандаринками,

Й з будинків стишених, змерзлих кіосків

Маленьким сонечкам – оплески линуть.

…Так може, й в сонці – мільядр мандаринок,

І нагорі хтось малює для нас,

Аби раділи ми й в січні з будинків

Театру, банку, пошт і ощадкас.

…У заметіль ми смакуємо літо

Кршонами з малинового морсу