Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 71
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Синдром Діогена чи Плюшкіна, або НАВІЩО ми колекціонуємо мотлох

admin

05-01-2022

25

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів
Все, що зберігається нами, фактично не використовується

Синдром Діогена (синдром старечої вбогості) — психічний розлад, характерними ознаками якого є вкрай зневажливе ставлення до себе, внутрішня вбогість, соціальна ізоляція, апатія, схильність до накопичення та збирання всячини (патологічне накопичення) і відсутність сорому. 

Синдром старечої вбогості  

Фахівець радить відділяти психіатричний діагноз від цілком здорової, але дещо перебільшеної необхідності людини накопичувати величезну кількість речей, якими вона не користується. Перший стан пов’язаний з віковими, органічними ушкодженнями мозку. До таких відносять наростаючу підозрілість, нелюдимість, страх зубожіння та збитків і, відповідно, схильність до накопичення. Виникають почуття малоцінності та невдоволення собою. 

Натомість, варто сприймати старість як час, коли є шанс інтегрувати всі події свого життя в цілісну картину та насолодитися мудрістю та спокоєм. 

Нав’язливе накопичення

Народна мудрість говорить: «Викидаючи мотлох, головне – не почати його розглядати». При зануренні в безглузде накопичення люди переважно контролюють минуле, ніж опановують  сьогодення. 

Часом нам буває шкода розлучатися з речами, з якими пов’язані теплі та хвилюючі спогади. Може здатися, що викидаючи непотрібний предмет, ми зраджуємо пов’язані з ним переживання. І також викидаємо їх на смітник, відмовляємося від них і втрачаємо доступ до них. Неначе пам’ять ─ це новорічна ялинка, яка стає жалюгідною, коли іграшки відправляють зберігатися на горище.

Проблема в тому, що часто «за деревами не видно лісу». Численні предмети, які при неабиякій вправності дійсно можна було б використати, губляться серед маси таких же, відкладених на потім. Часто ми навіть не пам’ятаємо їх існування, звертаючи на них увагу лише тоді, коли справа доходить до прибирання. Дивуємось тому факту, що досі не знайшли їм застосування, а іноді й зовсім не розуміємо, як вдавалося жити, не користуючись цими запиленими скарбами. І знову відправляємо їх у запасники, але вже навантаженими смислами та очікуваннями. І так може повторюватися до безкінечності.

Правда, яка стоїть за цими переміщеннями предметів із зони байдужості до зони інтересу, досить проста, але при цьому може здатися не дуже приємною. Вона полягає в тому, що все, що зберігається нами, фактично не використовується. Фактично, зберігати означає володіти марними речами, які ніякого значення, крім символічної функції «оберігання спогадів», не мають.

У гештальт-терапії однією з цінностей гарного контакту з чимось є здатність у потрібний час ставити крапку. Якщо цього немає, тоді відносини неможливо завершити, і тоді не можна з упевненістю сказати, що щось взагалі відбулося. Тому що це не матиме кінця. Щоб день закінчився, мені необхідно заплющити очі та заснути. Закінчити стосунки з цим днем, щоби побудувати стосунки з новим. Уявляєте, що буде, якщо постійно перебувати у стані безсоння? Так і тут, наче я хронічно намагаюся взяти від непотрібних речей ще щось, незважаючи на те, що стосунки з ними вже закінчилися. Можна сміливо сказати, що це особливий спосіб ігнорування реальності.

Схоже, що речі якимось чином надають нам стійкість у світі, що змінюється, причому ця стійкість носить буквальний характер ─ часом вага мотлоху досягає декількох десятків кілограм. Начебто досвід, що відбувся, потребує підтвердження себе накопиченими культурними артефактами, ніби можна втратити цілісність особистої історії, віднісши на смітник її матеріальні компоненти.

Можливо, десь у цьому криється жалість до себе, неможливість визнати, що деякі вибори з погляду життєвої перспективи виявилися не надто вдалими, страх почати життя з чистого аркуша і зробити крок уперед. Натомість ми зберігаємо знайому територію для відступу. Це своєрідна заміна дії підготовкою умов для цієї дії, як хаос, накопичений навколо, якимось чарівним чином без нашої участі організується в закінчену і прекрасну форму.

Але для того, щоб у житті з’явилося щось нове, необхідно уступити цьому дорогу. Одним із найкращих способів упоратися зі пристрастю до накопичення є творчість.  Накопичення – це своєрідна стагнація, тоді як творчість, повна ризику, помилок та натхнення, уособлює собою пряму протилежність стабільності та застою.

«Коли чаша страждання переповнюється, її необхідно віддати назад»

Тож, аби подолати Діогена в собі, починайте позбавлятися від мотлоху. Залиште лише те, без чого неможливо обійтися. Ваше минуле є ворогом вашого майбутнього. Цінуйте не речі, а стосунки, емоції, спілкуйтеся з людьми, активно цікавтеся сьогоденням і плануйте своє завтра.

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.