Василь Порик — один з бранців «Уманської ями»

Герой Радянського Союзу (посмертно) Василь Васильович Порик (партизанські псевдоніми «Базиль», «лейтенант Громовий») — активний учасник французького руху опору, командир партизанського загону, народився 1920 року на Вінниччині. Військову освіту отримував в Одеському, Охтирському та Харківському військових училищах. На початку німецько-радянської війни, у званні лейтенанта, очолив стрілецький взвод Шостої радянської армії Південно-Західного фронту. В серпні 1941-го під Уманню військовослужбовці підрозділу, оточені переважними силами супротивника, боролися до останнього, а коли патрони скінчилися — пішли в рукопашний бій. Порик, зазнав­ши поранення, потрапив в полон, став бранцем «Уманської ями».  
Через рік, влітку 1942 Василя Порика, разом із сотнями інших військовополонених, відправлено в нацистський концтабір «Бомон» у провінції Артуа (Франція). Тут довелося важко працювати на шахтах. У таборі Василь Порик був старшим наглядачем. Користувався цілковитою довірою німецького командування та мав право вільно виходити до міста. Але одночасно він був одним із керівників підпільної групи «Комітет радянських патріотів» і груп з підготовки втечі. Зав­дяки можливості спілкуватися з місцевим населенням, був встановлений зв’язок з французькими комуністами, учасниками руху Опору. Разом з ними був організований Центральний Комітет Радянських Військовополонених. Партизани під керівниц­твом Порика здійснювали нічні вилазки з табору, пошкоджували залізничні колії і пускали під укіс ешелони з награбованим вугіллям. Приклад бомонівців знаходив широкий відгук в інших таборах північних департаментів. Комітет «Бомона» створив 11 диверсійних груп, які виводили з ладу вугільні шахти.

12 серпня 1943 року в містечку Бомон відбулася нарада представників багатьох підпільних організацій, де було створено міжтабірний комітет, головою якого став Василь Порик. На початок 1944 року у десяти таборах півночі діяли загони, які об’єднували понад 220 бійців. У березні 1944 року гестапо натрапило на слід Порика, але він утік із табору і став членом штабу Le Franc-Tireur («Вільний стрілок») — патріотичної організації Руху Опору, партизанив на півночі Франції. У ніч з 21 на 22 квітня 1944 року партизанський загін під його командуванням розгромив табір «Бомон», а 23 квітня — маршову колону гітлерівців. На початку травня Порик із бойовими друзями Василем Доценком, Степаном Кондратюком і Василем Колесником виконували чергове завдання. У містечку Дрокур на явочній квартирі їх оточили фашисти. Побратими загинули.

Після 4-годинного бою, коли закінчилися патрони, пораненого Порика взяли в полон. Гестапівці ув’язнили Василя в фортеці Сен-Нікез міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на руках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з камери-одиночки через три мури, якими було огороджено двір фортеці. Важкопоранений він розкував кайдани цвяхом, який знайшов у камері. Знешкодив наглядача, скрутив з одягу і лахміття мотузку та спустився із вікна, впавши у яму із тілами закатованих. Ця втеча стала подвигом, про який складали легенди. Закривавленого Порика знайшла і врятувала французька жінка, яку він називав «моя французька мама». 

За голову українця Василя Порика фашисти обіцяли мільйон франків, а він після одужання  продовжив свою справу. Говорив, що бореться не лише за радянську батьківщину, а й за свободу всіх народів світу. 

Партизани під його командуванням підірвали ремонтний авіазавод.
22 липня 1944-го в районі міста Аррас разом із побратимами попав у засідку нацистів, переодягнених у звичайних шахтарів. Дослідники не виключають, що хтось з оточення Порика спокусився на грошову винагороду. Його поранили та розстріляли. 

Про загибель легендарного героя газета «Ліберте» писала: «Лейтенант Василь загинув. Василь — ім’я, яке було у всіх на вустах, ім’я, яке ми всі вимовляємо з повагою і захопленням… Василь боровся поруч із нашими партизанами і франтирерами… Він був прикладом самовідданості для франтирерів і партизанів, піонерів нашого безсмертного народного повстання».

Поховано українця у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (тепер Енен-Бомон).

Василь Порик отримав звання Герой Радянського Союзу посмертно, а з 1964 року є героєм Франції. Його подвиги показані у фільмі Олександра Довженка «В’язні Бомона», а французький письменник Андре П’єрар присвятив йому твір «Юнак з трояндою».

(Джерело: wikipedia)