Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 73
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Слово про визволителя

admin

19-07-2021

21

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів
Зі спогадів Андрія Поліщука 

─ У моє рідне село Пугачівку наші солдати вступили 6 січня 1944 року, на різдвяні свята. Ночували у нас в хаті і серед ночі по рації командиру передали: «…щоб не попасти в оточення, вийдіть на Бузівку і займіть позиції по Тікичу…». І вони зібралися. Але командиру і солдатам видно жалко мене було, бо сказали: «Хай іде з нами Андрій, а інакше його німці тут або знищать, або заберуть у Німеччину». Мені не було ще 18 років, але я вирішив піти з ними. Таким чином я пробув у Бузівці з 6 січня до 2 березня. Робив усе те, що робили солдати. Вони мене одягли, взули і дуже добре до мене ставилися.

2 березня була дана команда тим частинам, де я був, здійснювати наступ на Умань. Жодного зіткнення німців із нашими військами на відрізку від Бузівки до Родниківки не було — літаки налітали, але війська рухалися вночі, вдень відпочивали в селах. Вранці 6 березня ми підійшли до Родниківки. В райо­ні Дмитрушок і Гереженівки бомбили, звідти йшли інші наші війська. Тоді я попрощався із командиром і солдатами, які мене прихистили і пішов у своє рідне село.

Через чотири дні ми з товаришем пішли в Умань. Вий­шли на «Софіївку». Вона була зруйнована, жодних скульптур, все розбите, зламане. Дерева зрізані і пеньки стояли висотою з людський зріст. На Садовій було веселіше, були цілі будинки. А в центрі — трагедія. Від будинку навпроти «вічного вогню» залишився лише один поверх. Навколо центральної площі залишились лише будинки, де Центральна бібліотека і банк. Там, де сьогодні поштове відділення і готель були руїни. По вулиці Незалежності вціліла будівля технікуму механізації, училища, краєзнавчого музею, поліції. По самій вулиці важко було проїхати і пройти — все було захаращено машинами, танкетками. До того ж більшість автомобілів була спалена — німці спалили. Коли ми поцікавилися, хто ж зірвав міст, то розповіли, що самі німці. По вулиці Кизила Андрія (колишня Коломенська) теж стояли автомобілі.

Андрій Поліщук був призваний до війська 22 квітня 1944 року, за 4 місяці до свого 18-ліття. У званні старшого сержанта воював у складі 4-го Українського фронту, був учасником боїв на Закарпатті, у Чехії, Угорщині, Відні. Після війни жив і працював в Умані. 

Помер 30 грудня 2020 року на 94-му році життя.

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.