Сьогоднi
6 липня
2022 року

Зараз на сайті: Користувачі: 0 Гості: 70
Вхід на сайт   Реєстрація
Редакція газети "Уманська зоря" просить вибачення у наших читачів за неможливість випуску деяких номерів нашої газети у зв’язку з воєнним станом.

Пошук по сайту

Погода

Уманський слід в житті Лесі Українки

admin

02-09-2021

30

Рейтинг: 0/5 - 0 голосів

Відомо, що захворіла Леся у десять років. Про причини хвороби згадує її сестра Ольга: «…6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю». Лікування не дало очікуваного результату. Біль перейшов у руки. Лікарі поставили невтішний діагноз — туберкульоз кісток. Перша дуже складна операція, зроб­лена восени 1883 року, виявилася невдалою. Рука поетеси на все життя залишилася покаліченою. Для дівчинки, яка змалечку грала на фортепіано, це було трагедією.

На початку грудня 1898 року відомий німецький хірург Ернст фон Бергман прибув до Умані на виклик однієї багатої родини. 6 грудня Леся Українка виїхала до Умані порадитися з Бергманом щодо можливої операції. Того дня вона написала Драгомановим: «Люба дядино! Оце знову писатиму без толку, бо знов спішуся. Сієї ночи виїжджаю екстренно з Києва в Умань, щоб піймати там проф. Бергмана, до якого я збиралася у Берлін. Се щасливий випадок, бо Бергман визваний в Умань на операцію, і треба сей випадок ловить. Таким способом завтра буде рішено, чи можна мені робить операцію, чи ні. Коли ні, то я і не рипатимусь в Берлін, а коли можна і слід, то вже вибиратимусь як треба, знаючи, на який кінець. Дуже я рада, що се так виходить, – може, воно економізує багато грошей, часу і нервової втрати. В Умані не засиджусь, думаю післязавтра вернутись».

Ця зустріч поліпшила ситуацію, щонайменше — піднес­ла настрій поетеси, тож вона вирішила рушати до Берліна. «Приїхавши до Умані, — писала Леся матері 29 грудня, — починаю збирати відомості про Берлін. Здоров’я моє добре, т. є. я була трохи простудилася після Умані (тоді капосне було надворі), захрипала сильно, але то вже минулось… Головне, що припадків не було, може через те, що настрій «повышенный» після розмови з Бергманом. Аж мені самій дивно, що так уже зовсім не боюсь операції, але ж у людей якось прийнято боятися таких речей. Може, се я так через те, що сам Бергман не страшний, нема в нього й сотої долі тієї важності, що у наших «світил». 
Операція на суглобі правої ноги пройшла вдало, але в Берліні довелося затриматися на цілих шість місяців. Там упродовж січня — червня 1899 року Лесю по черзі доглядали мати та сестра Ольга. Хірургічне втручання на деякий час призупинило гострий перебіг хвороби, тож теоретично відтермінувало завчасну Лесину кончину. Пам’ятаємо — прожила вона всього лише 42 роки, і 32 з них — без надії таки сподіваючись…

Ймовірно, в Умані Леся бувала й раніше. Тут у 1883 — 1887 роках нотарював пан Комаров, близький приятель Косачів. Частина його родини проживала в Умані, частина — у Києві. Син Комарова Богдан згадував про неодноразові відвідини уманців киянами: «Ці екскурсії були дуже цікавими. Оскільки залізниці між Києвом і Уманню ще не проклали, їздити доводилось кіньми…» Тих років, мабуть, Косачі, а серед них і Леся — подруга дочки Комарова Маргарити, — й побували в Умані.
Пов’язували тоді Косачів з нашим краєм і родинні зв’язки. 20 липня 1898 року Леся прохала матір: «Напиши, як ти застала наших в Умані?» Наші — це Лесина тітка Олександра Косач (у шлюбі Шимановська) та двоє її синів, Антін і Павло, які навчалися в одному з місцевих училищ. Леся любила «бідну тьотю Сашу», яка відбула царське заслання за участь в революційному рухові. Свого часу Леся готувала обох двоюрідних братів до вступу в училище.
Про Умань та своїх родичів Українка згадує у листах від 28 грудня 1892 року, 11 та 16 січня наступного та, бодай одним рядком, не раз пізніше. 
«Се­с­тра пані Левицької Віра поїхала в Умань телеграфісткою, я її рекомендувала нашим», — писала завжди небайдужа до долі близьких і знайомих Леся сестрі Ользі 28 листопада 1899 року. «Сумно без земляків, – читаємо в її листі до Комарова з Ялти, датованому 10 грудня 1907 року. — Був тут в загород­ній санаторії за лікаря один молодий Крамаренко, та й той вже рушив в Умань». Так склалося, хоч почасти й вимушено та з ненайкращих нагод, що Умань в епістолярній спадщині Лесі Українки «присутня» упродовж багатьох років. 
 

Коментарі ()

    Ви маєте авторизуватись, щоб залишити коментар.